|
|
МАКСИМ ШАЦЬКИХ
«МОЄ ПРАВО ВИРІШУВАТИ, ДЕ МЕНІ ГРАТИ»
Кар’єра футболіста стрімка та непередбачувана, повсякчас треба бути готовим до крутих поворотів. І далеко не кожен футболіст успішно та з честю долає випробування славою, грошима, травмами... І не про кожного навіть відомого футболіста можна сказати, що це футбольна постать. Тим важливішою є роль тих майстрів м’яча, яких можна назвати футбольною постаттю ще за часів виступів на смарагдових газонах. Звісно, до їх числа належить добре відомий не тільки в Україні, де відзначився непересічним талантом бомбардира, та в Узбекистані, звідки родом, а й у багатьох інших країнах світу футболіст Максим Шацьких, який вже багато років радує своєю майстерною грою численних шанувальників футболу. На даний час дійшла черга захоплюватися його філігранною технікою та результативними ударами до вболівальників провідної команди обласного футболу Львівщини винниківського «Руху». В інтерв’ю для «ПЛАНЕТИ Ф» Максим Шацьких відповів на низку запитань як стосовно футбольних справ, так і стосовно інших актуальних питань сьогодення.
– Максиме, як зустріли вас у команді Винників, як далі складаються стосунки з керівництвом клубу та з футболістами?
– Хороші стосунки у мене склалися зі всіма. Колектив хороший, команда хороша. Зустріли відмінно. У цьому плані все нормально.
– Наскільки комфортно почуваєтеся у Львові? Чи подобається вам місто? Чи встигли вже його оглянути як слід?
– Я і до цього багато разів тут бував, тому Львів ми вже обійшли весь вздовж і впоперек. Красиве європейське сучасне місто. Тут є багато місць, куди можна піти, багато пам’яток. Подобається мені дуже. Ще з часів, коли в Ужгороді був, приїжджали сюди досить часто.
– Чи створені керівництвом футбольного клубу «Рух» належні умови для підготовки та виступів як для вас особисто, так і для команди загалом?
– Усе те, що необхідне, усе є. Умови хороші, відмінні. Для підготовки усе є – усе, що потрібне для футболіста, для команди. Тут проблем жодних немає. Залишається тільки грати і показувати хороший футбол.
Хотілося б ще, звичайно, щоб уболівальників побільше приходило на наші ігри, щоб, скажу так, підтримували потужніше, адже футбол – це гра народна, граємо ж для глядачів. Хотілося б, щоб відчували підтримку і не тільки вдома, але і на виїзді.
– У команді Винників граєте на своїй звичній позиції, чи тут на футбольному полі доводиться виконувати роботу, яку раніше зазвичай не виконували?
– У цьому плані також для мене немає жодних проблем. Мені немає різниці, де грати, попереду, справа, зліва, у центрі. Міняємося при потребі. У цьому плані все гаразд. Я і тренеру сказав, що можу грати там, де він бачить мене, – без різниці, на якій позиції. Почуваюся на будь-якій позиції комфортно, тільки б це приносило користь команді.
– Чи часто вам, як людині з дуже великим досвідом і авторитетом, доводиться під час тренувань і під час ігор підказувати партнерам по команді у тих чи інших ситуаціях? Чи бачите себе тут як наставник?
– Як наставник, ні, звісно. А підказувати, звичайно, часто доводиться, тим паче, що досить часто у нас не виходить те, чого хотілося б. Але це звичайна робоча підказка, тому що у футболі всі повинні підказувати, розмовляти, легше буде і партнеру, і тобі самому. Ти ж не можеш все бачити на футбольному полі, тому це звичайна робоча підказка, яка повинна бути присутня завжди під час ігор.
– Чи закриті у вас всі питання з ужгородською «Говерлою», маю на увазі, передусім фінансові питання?
– Ні. Усі борги, які були, вони нікуди не поділися.
– Але перспектива у цій справі, вважаєте, для вас є?
– Юристи зараз займаються – у процесі перемовин… Поки що важко у цьому плані.
– Тепер, коли ви вже певний час виступаєте за команду Винників, чи не вважаєте помилкою свій перехід в аматорський футбол?
– Я не шкодую ні про що. Це ж етап моєї кар’єри, тому я зараз тут поки що – до зими, а там… Зрозуміло, що агенти працюють паралельно. Подивимося, як воно тут буде. Я не шкодую, що прийшов сюди, перебуваю тут. Те, що це аматорська ліга, ще ні про що не говорить. Щось для себе нове побачу. Поїжджу Україною. Їздили, зокрема, у неділю.. Що ж до умов, то, зрозуміло, що їх практично немає ніде, крім, як у нас. Приїжджаєш у такі місця, що просто кошмар, чесно кажучи. Але з іншої сторони цікаво подивитися для себе країну якби зі середини, що відбувається не тільки у Прем’єр-лізі, але і коли перебуваєш в іншому чемпіонаті. Тому цікаво.
– Максиме, чи можете припустити, що виступи за «Рух» стануть досить тривалими?
– Не виключаю, звичайно. Все буле залежати, як ми завершимо чемпіонат, і президент клубу вже буде приймати рішення – як далі, що з командою, які задачі і так далі. Зараз головне дограти, закінчити, вирішити ті задачі, які перед нами стоять і далі вже будемо розмовляти.
– На ваш погляд, чи є у команди Винників перспектива виходу у професіональний футбол? Над чим ще треба попрацювати, щоб це стало можливим?
– На мій погляд, якщо переходити у другу лігу, то, звичайно, треба підсилюватися. Чесно кажучи, я не знаю, який рівень другої ліги, але підсилюватися все ж доведеться однозначно. Загалом я думаю, що нам було б не так просто. У нас навіть тут виникають практично у кожній грі проблеми. А там, я думаю, рівень, все ж трішки вищий. Але знову ж таки, це рішення приймати тільки президенту.
– Як вважаєте, чого саме забракло «Руху» для перемоги у фіналі чемпіонату України серед аматорів?
– Треба було просто реалізовувати те, що ми створювали. У першому таймі були відмінні моменти – ми не використали. Пенальті, звичайно, смішний поставили, чесно кажучи.
Ну, суддівство, це – така тема, що… На жаль, або не вміють у нас судити, або погано це роблять. Це стосується не тільки аматорської ліги – всюди у нас, в українському футболі. Погано вони роблять свою роботу. Або не бачуть, або не можуть.
А так, якби ми те, що створили, реалізували, то ще у першому таймі закрили б усі питання. Але футбол тим і цікавий, що не забиваєш ти… Пропускаємо такі голи курйозні. Ну, трішки не пощастило нам у той день. Але це футбол – нічого не зробиш. Тим більше, фінал. У фіналі помилятися ніяк не можна, тому що ти не маєш права на помилку. Може забракнути часу на те, щоб відігратися.
– Чи є у вас належний рівень взаєморозуміння з іншими футболістами не тільки на футбольному полі, але і за його межами? Чи проводите разом вільний час?
– Команда, я ж кажу, нормальна, і не тільки на футбольному полі. Не скажу, що ми ідеально розуміємо один одного. У кожного гравця свій рівень розуміння футболу, інтелекту, того, як він бачить футбол. Не усі можуть робити одне і те ж. Тому тут вже сугубо індивідуально від кожного залежить, який у нього рівень майстерності, як він бачить на футбольному полі партнерів…Та і за межами футболу також. Деколи збираємося, коли є час, вечеряємо разом. Сім’ями збираємося. У цьому плані нормально, в принципі, як і повинно бути.
– Чи спілкуєтеся з партнерами по команді на політичні теми?
– Та ні, стараємося цих тем не торкатися. Що говорити, адже те, що показують по телевізору, мінімальне від того, що відбувається насправді. Тому обговорювати те, що ти точно не знаєш, немає жодного змісту. Це моя думка. І сперечатися про щось також марно.
– Яким є ваше ставлення до того, что зараз відбувається у стосунках між Україною та Росією?
– Зрозуміло, що йдуть воєнні дії на нашій території. Зрозуміло кожному. І це не просто те, що не може подобатися, це – беспредел. Але знову ж таки кажу, я не можу щось стверджувати, тому що я не знаю на сто відсотків, що саме там відбувається і як… Комусь це, звичайно, потрібно, щоб у нас це відбувалося, саме на нашій території. Зрозуміло, що це не просто так робиться… Зрозуміло, що це комусь потрібно для чогось. Скільки це буде тривати, теж тільки їм відомо. Може, воно завтра припиниться, а, може, не дай Бог, буде тривати ще довгий час. Прикро просто, що страждають звичайні люди, діти, сім’ї, солдати наші…
– Як реагують на ваш досвід виступів в аматорському футболі колеги по професіональному футболу?
– Та нормально реагують. Це ж моє рішення, моє право вирішувати, де мені грати. Я ж не кажу, що завершую футбольну кар’єру. Паралельно ж, звичайно, працюють агенти… Тільки, на жаль, у нас, у футбольному світі, ментальність ще залишилася пострадянська – всі люблять дивитися у паспорт на рік народження, а не на те, що на футбольному полі людина робить. Так що я вважаю, що з цим у нас великі проблеми. Коли людині за тридцять, то її вже практично хоронять.
– Де тепер перебуває ваша сім’я? Чи комфортно почуваються ваші близькі, коли перебувають тут?
– Зараз до мене приїхали дружина і старша дочка зі своїм хлопцем. Молодша, зрозуміло, ходить у школу, вона вдома. Так що, коли є час, приїжджають або вони до мене, або я їжджу додому – у Київ. У цьому плані проблем немає.
– Наскільки реальними вважаєте свої шанси на повернення у професіональний футбол? Можливо, у вас були якісь варіанти за час виступів у «Русі»?
– Я доки зможу приносити користь будь-якій команді, буду займатися цією справою, і бажання у мене є величезне, і усе решта. Туди ми завжди встигнемо, а назад уже шляху не буде. Тому моя думка: доки я у формі, доки я можу щось робити на футбольному полі, я буду продовжувати це робити.
– Чи вже думаєте про те, чим будете займатися по завершенні кар’єри футболіста?
– Звичайно, я ж зараз паралельно навчаюся на тренерських курсах… Важко, коли ти пів життя віддав своїй улюбленій справі, по завершенні кар’єри футболіста йти в іншу сферу. Я не знаю, як воно буде, але скоріш за все це буде пов’язане з футболом. Загадувати, звісно, не буду. Тут не відомо, що завтра буде… Час покаже. Але на курсах я зараз займаюся, наприкінці жовтня завершуємо заняття за рівнями A і B. А далі буду дивитися – відразу на PRO йти чи пізніше.
– Дякую вам за інтерв’ю і бажаю подальших успіхів.
– І вам дякую.
Ярослав РАЧКОВСЬКИЙ
"Планета Ф". 2015 рік
|
|
|
|
