|
|
СЛАВА КРАСОВСЬКА
«ТІЛО МАЄ БУТИ «РОЗУМНИМ»
Їй охоче довіряють складні різнопланові ролі, адже її гра викликає довіру, а безпосередньо у неї неможливо не закохатися з першого погляду. Які ж джерела дають Славі Красовській наснагу стрімко здійматися на театральний та кінематографічний п’єдестал? Можливо, не тільки справжній талант і вишукана врода, але й чудова спортивна форма? Про це чарівна українська актриса, добре відома за ролями у фільмах «Кріпосна», «Сторожова застава», «Опер за викликом», «Доньки-матері», «Захоплення», «Гречанка» та багатьма іншими, розповіла в ексклюзивному інтерв’ю для «СПОРТИВКИ».
– Славо, дозвольте розпочати інтерв’ю з компліменту, адже ви вирізняєтеся не лише дуже привабливою зовнішністю, але й спортивною статурою. Можливо, займались якимось видом спорту в дитинстві чи згодом?
– Дякую, але скоріш за все, зовнішність оманлива (усміхається). Я, на свій сором, не можу сказати, що приділяю спорту достатньо уваги, а професійно ніколи не займалася жодним з видів. Але тривалий час займалася танцями, що заміняло мені спортивну активність.
– Наскільки вам, успішній театральній і кіноактрисі, потрібні заняття спортом для виконання професійних обов’язків?
– Фізична активність важлива для будь-якого актора, бо тіло – головний акторський інструмент і, звісно, воно має бути в тонусі, має бути слухняним, я б навіть сказала «розумним» – вміти реагувати швидше, ніж голова, точно відображати внутрішнє життя персонажа. Але я особисто впевнена, що в такому «вихованні» не допоже якийсь один, раз і назавжди обраний, вид спорту, тому час від часу пробую якісь нові, незвиклі активності – їзду верхи, йогу, каскадерські курси або аргентинське танго чи фламенко. Поставити тілу нове, неочікуване завдання – це прекрасний акторський тренаж.
– Чи вам випадало грати ролі спортсменок? Чи важко давалися ці ролі?
– Найскладнішим епізодом, мабуть, був знімальний день у басейні проекту «Поганий хороший коп», де я грала спортсменку збірної з плавання. Плавати на той час я не вміла – на воді так-сяк трималася, але ніколи не запливала туди, де не могла б ногами відчути дна. Тож, звісна річ, коли мені запропонували цю роль, я відмовилася, тим більше, що у той час перебувала у відрядженні у Львові і на зйомку мала спеціально повернутися в Київ. Але кастинг-директорка проекту запевнила, що їм потрібна саме я, а плавати мені зовсім не доведеться, це за нас робитимуть дублерки – професійні спортсменки, а ми, акторки, в басейні засвітимося лише на крупних планах біля бортиків. Дублерок режисер знімав справді довго, з ними було багато кадрів і ми вже були впевнені, що частина «запливу» повністю відзнята і нам залишилося грати стосунки персонажів, але коли ми вийшли на майданчик, режисер Олександр Островий показав нам плейбек, попросив запам’ятати пози наших дублерок і стрибнути в басейн, як вони в наступному кадрі. Глибина басейну – 5 метрів, мені навіть «На старті» страшно було стояти, в якийсь момент навіть здалося, що я не зможу себе пересилити і всі стрибнуть, а я залишуся. Але «Камера! Мотор!» мають якісь магічні властивості і за командою «Почали!» я, як могла, шубовснула у воду, кадр було відзнято. Для мене це чомусь стало таким стресом, що вдома я навіть плакала (до цього героїчно закінчивши зміну і навіть cфотографувавшись з колегами в басейні). Але також це стало сильною мотивацією – коли через пару тижнів я поїхала у відпустку на море, то попросила коханого, щоб навчив мене пірнати, потім стала плавати з маскою, це мені видалося значно легше, ніж без неї, і так, потрошку, я суттєво поліпшила свої навички з плавання, тож тепер вдячна Олександру Островому за його наполегливість і любов до розмаїття кадрів.
– Ви отримали дипломи британської академії сценічного бою і сертифікат про проходження воркшопу в рамках перших українських каскадерських курсів. Чи вже знадобилися отримані знання та вміння?
– Навички сценічного руху потрібні будь-якому актору, це ж недарма один із профільних предметів в театральному інституті, складно навіть уявити актора, якому за кар’єру не трапиться хоч би якогось ляпасу в сценарії (усміхається). Важко – безумовно, цікаво – неймовірно, бо не дарма ж нещодавно відвідала чергову хвилю каскадерських курсів від команди Stuntalot вже вчетверте. З Дмитром Рудим – постановником бойової хореографії познайомилася на знімальному майданчику фільму «Сторожова застава». Завдання там було не надто складне – треба було пару разів огріти когось з половців граблями, але Дмитро настільки захопив мене своєю енергією і я з такою насолодою спостерігала, як ефектно працює його команда в сценах бійки, що ходила за Дімою хвостом із запитанням «де цього навчитися, чи маєте курси для акторів?» На жаль, тоді ще курсів не існувало і через велике навантаження роботою в кіно хлопці і не планували їх робити. Тоді я почула про курси британської академії сценічного бою і вирішила спробувати їх – це був тиждень копіткої, вивіреної, виснажливої, але дуже цікавої роботи. Скажу чесно, я собою була дуже задоволена, і думаю, це об’єктивно, бо отримала від лондонського журі диплом з відзнакою. А пізніше доля мені посміхнулася і гіганти українського кінематографу Дмитро Рудий і Павло Авілов дійсно зробили каскадерські курси для акторів, щоправда, не можуть собі дозволити більше, ніж дводенний воркшоп раз на кілька місяців через ту ж таки тотальну зайнятість на зйомках, але таких професіоналів не гріх зачекати. Я не ставлю перед собою завдання стати професійною каскадеркою – для цього в залі треба проводити значно більше часу, я просто отримую задоволення: викидаю на тренуваннях накопичену енергію і сповнююся новою. Але розуміння принаймні основних принципів сценічного бою, підкріплене практикою, дуже збагачує актора! Треба не забувати, що основа сценічного бою – безпека, ми все робимо максимально ефектно для камери, але максимально безпечно для партнера, якщо в цьому не практикуватися, можливі дуже сумні наслідки.
– У серіалі «Жіночий лікар - 2» ви зіграли роль Каті Ребрової, яка вправно водить мотоцикл? Чи і у житті ви впевнений і досвідчений водій?
– На відміну від Каті, за кермом мотоциклу не сиділа жодного разу. А водійські права на автомобіль отримала менше року тому, тож поки що не можу назвати себе досвідченим водієм. Та процес кермування люблю безмежно, як і свою машину, але, незважаючи на те, що я дуже обережний водій, у мені досі уживається хвилювання поруч з насолодою від поїздки, його щоразу менше, тож сподіваюся, що найближчим часом стану в цьому профі.
– А як ставитеся до екстремальних активностей – роуп-джампінгу, серфінгу, рафтингу?..
– Ні, надто екстремальні активності мене не приваблюють, думаю, що страху отримаю більше, ніж задоволення (усміхається).
– А у мотузковому парку ви себе випробували, чи не так?
– Так, рік тому моя сестра запропонувала відвідати мотузковий парк на її день народження і я одразу погодилася скласти їй компанію. Звісно, особливо страшного там нічого немає, але деякі ділянки справді складно подолати, тож вмикався і азарт, і м’язи. А коли через тиждень-другий ми з журналістом програми «Вікна-новини» намагалися придумати локацію для репортажу про нас з Олександром Печерицею, я запропонувала мотузковий парк. І хоч у Сашка була трохи травмована нога, заради красивого сюжету він погодився. Траса здивувала великою кількістю тарзанок, а ще я якось примудрилася однією рукою продовжувати знімати на GoPro, бо оператор з нами піднятися не зміг, тож відчувала себе трошки як Dora the Explorer з мультфільму (усміхається).
– Чи цікавитеся спортом як уболівальниця, наприклад, футболом?
– Зараз якось перестала стежити за спортивними новинами, але були періоди, коли футбол справді дивилася з цікавістю. Коли у матчі за Суперкубок УЄФА Лукаку єдиний не забив пенальті, мені за нього було так гірко, що ледь не плакала.
– Якому відпочинку надаєте перевагу – активному чи пляжному?
– Дуже по-різному. Все залежить від того, скільки у мене часу на відпочинок і наскільки активно я до того працювала. Бувають моменти, коли просто хочеться поспати на пляжі на шезлонгу, буває тягне відкривати нові міста, знайомитися з культурою і архітектурою, а бували і туристичні походи з наметами.
– Наважуся поцікавитися вашим ставленням як актриси не лише до екстремальних сцен, але й до відвертих?
– Відверті сцени – це частина роботи, як, скажімо, і сценічна бійка. Але не забуваймо, що кіно – це мистецтво і там є свої нюанси: відверту сцену можна зняти по різному і емоційне навантаження в ній може бути зовсім різне, тож я не відкидаю можливості, що якийсь формат такої сцени в кіно може бути для мене не прийнятним.
– Чи суттєво позначився карантин на ваших планах?
– Карантин я провела дуже активно, у мене з’явилася купа онлайн роботи, іноді навіть дивувалася, як можна так втомлюватися, перебуваючи вдома. Ну, а те, що зупинялися зйомки і робота в театрі, – нічого, надолужимо!
Ярослав РАЧКОВСЬКИЙ
«Спортивка». 2020 рік
|
|
|
|
