ЗІРКИ *** ЦІКАВІ ІСТОРІЇ *** ЗІРКИ

ІСТОРІЯ МЕГАПРОЄКТА
МІСТ ВОДОСПАДУ ВІКТОРІЯ.
ДЛЯ НАСОЛОДИ ТА ГОСТРИХ ВІДЧУТТІВ

Промислова революція другої половини ХVІІІ століття спричинила стрімке впровадження металевих конструкцій у будівництві, в тому числі у мостобудуванні. Саме тоді було споруджено перший чавунний міст на річці Северн у Коулбрукдейлі (1776-1779 роки) та міст на річці Уейр між Сандерлендом і Монкуермаутом. І хоча при перших спробах застосування нового матеріалу не враховували деякі його специфічні властивості, та все ж ці спроби започаткували важливий етап розробки якісно нових видів мостів у порівнянні з традиційними на той час кам’яними.


Особливо плідний період мостобудування розпочався наприкінці ХІХ століття і тривав до середини ХХ століття значною мірою у зв’язку зі спорудженням залізничних магістралей у різних куточках земної кулі. Саме залізничні мости стали зручним майданчиком для випробовування теорії мостобудування і саме тут спеціалісти відшліфовували найефективніші практичні методи спорудження мостів. Ці методи вбирали у себе кращі досягнення тогочасної науки, в тому числі нову будівельну технологію, базовану на застосуванні залізобетону.

Яскравим прикладом прогресивного (на початок ХХ століття) підходу слугує реалізація проекту спорудження металевого залізничного мосту на залізобетонній основі поряд із водоспадом Вікторія на ріці Замбезі. Автори проекту зуміли достойно доповнити неповторний південноафриканський пейзаж витонченою арковою конструкцією, що за час свого функціонування дозволила мільйонам людей вповні насолодитися красою навколишньої природи і додати гостроти відчуттям.

Перш, ніж розповісти про міст водоспаду Вікторія, є зміст навести цікаву інформацію про власне водоспад, який внесено до Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, а також про унікальне місце його розташування. Так от, дивовижний і могутній водоспад Вікторія першим із європейців побачив шотландський місіонер і дослідник Девід Лівінгстон у 1855 році. І саме він назвав водоспад на честь британської королеви Вікторії. Натомість серед місцевого населення прірва, яка щосекунди із гуркотом поглинає величезну масу води, здавна була відома за назвою «Гримлячий Дим». Розташований на кордоні двох Національних парків – «Водоспад Вікторія» у Зімбабве та «Гримлячий Дим» у Замбії – водоспад є однією з головних пам’яток Південної Африки. Вікторія – єдиний водоспад у світі, що має понад 100 метрів заввишки і більше кілометра завширшки.

Найдревніші з відомих сучасній науці мешканців місцевості довкола водоспаду були мисливцями і збирачами. Клімат, флора і фауна сприяли забезпеченню їх життєдіяльності. На мовах місцевих народів водоспад називали Shongwe, Amanza Thunqayo, Mosi-oa-Tunua, що й означає «Гримлячий Дим».

У листопаді 1855 року, під час мандрівки 1852-1856 років від верхів’я Замбезі до гирла ріки, Лівінгстон дістався водоспаду і підплив до маленького острова, який згодом назвали на його честь. Та спершу мандрівник був приємно вражений водоспадами Нгоньє (Ngonye), потім проплив угору за течією і лише тоді побачив значно потужніший водоспад, який і отримав назву Вікторія. Цікаво, що відвідини водоспаду Лівінгстоном стали реальністю за сприяння Секелету – вождя місцевого племені макололо. Він особисто провів експедицію на суднах до величного «Гримлячого Диму».

Перебуваючи під враженням від водоспаду, Лівінгстон написав: «Ніхто не може порівняти таку красу із будь-чим побаченим в Англії. Її ніколи раніше не оглядали європейці. На місця, настільки прекрасні, мабуть, дивилися ангели у польоті».

Лівінгстон спостерігав за прірвою, заповненою гуркотом і туманом, милувався бризками, веселкою, що переливалася, вдивлявся крізь серпанок у тропічний ліс. Ось невеличкий витяг із згодом написаної ним книги: «Зліва від острова відкрився прекрасний краєвид на масу води, над якою здіймається один зі стовпів пари. Складається враження, що це густа суцільна маса піни до самого дна. Її білизна викликала у мене згадку про сніг... Я ніколи не бачив такої картини».

У 1860 році Девід Лівінгстон повернувся на водоспад і провів разом із Джоном Керком детальні дослідження. Побували там й інші європейські мандрівники – португалець Серпа Пінто, чех Еміль Холуб, британський художник Томас Бейнес, який невдовзі написав кілька перших картин водоспаду Вікторія. Але доки не завершилося прокладання залізничної магістралі цією місцевістю, європейці відвідували водоспад лише зрідка.



Водоспад розташований на річці Замбезі приблизно на 17° південної широти і 25° східної довготи. Вище водоспаду ріка тече плоскою базальтовою плитою в долині, обмеженій пологими поодинокими пагорбами з пісковика. Вздовж течії річки розташовані острови, кількість яких збільшується з наближенням до водоспаду.

Водоспад утворився у місці, де Замбезі різко впадає в ущелину, вирізану водою у розламі земної кори. Численні острівки розділяють водоспад на гребені, формуючи протоки. З плином часу водоспад відступав вверх за течією, пробиваючи для себе все нові й нові ущелини. Тепер ці ущелини утворюють зигзагоподібне русло ріки з прямовисними берегами. До речі, їх добре видно на супутникових знімках.

Водоспад надзвичайно широкий (приблизно 1800 метрів завширшки), висота падіння води змінюється від 80 метрів біля правого берега водоспаду до 128 метрів у центрі. Водоспад Вікторія приблизно вдвічі вищий за Ніагарський водоспад, і більш, ніж вдвічі ширший від його головної частини («Підкови»). Величезна сила води у падінні утворює бризки і туман, що здіймаються вгору на 400 метрів, а інколи й вище. Грандіозні стовпи пари зливаються з хмарами. За цим явищем можна спостерігати з відстані до 50 кілометрів.

Упродовж сезону дощів через водоспад проходить понад 500 мільйонів літрів води за хвилину. Під час повені 1958 року в Замбезі зафіксовано рекордний показник – понад 770 мільйонів літрів за хвилину.

Водоспад розділений на чотири частини островами на краю прірви. Поряд із правим берегом річки сформовано потік завширшки 35 метрів, названий «Стрибаючою Водою». Далі за островом Боарука (ширина – 300 метрів) розташований основний водоспад завширшки 460 метрів. Острів Лівінгстона відділяє головний водоспад від другої протоки (ширина – 530 метрів), біля лівого берега ріки розташований східний водоспад.

Єдиний вихід із ущелини, у яку спадає вода, – це досить вузький канал, пробитий водою у її стіні. Ця протока має ширину приблизно 30 метрів. Увесь об’єм ріки проходить нею 120 метрів, після чого вода потрапляє у зигзагоподібну ущелину. Ріка не виходить із цієї ущелини близько 80 кілометрів, впритул до того місця, де залишає базальтове плато.

Наприкінці першого зигзагу Замбезі потрапляє у глибоку водойму, що носить назву «Киплячий Котел» (Boiling Pot) із розміром приблизно 150 метрів упоперек. У пониззі ріки поверхня котла зазвичай спокійна. Лише під час надходження високої води її вкривають неквапливі гігантські водоверті (вирви) і спучення водної гладі. Стіни ущелини сягають вгору 120 метрів.

У сезон дощів через водоспад проходить до 9,1 тис. куб. метрів води за секунду. У цей час вода спадає через головний водоспад суцільним потоком. Натомість у посушливий сезон водоспад зменшується до кількох вузьких струмків, а бризки і туман майже непомітні. Такої пори потік знижується до 350 куб. метрів води за секунду. У цей час можна вивчати глибини ущелини, які зазвичай заповнені водою. Між максимальним потоком у квітні і мінімальним наприкінці жовтня рівень води в ущелинах змінюється майже на 20 метрів.

Ініціатором спорудження мосту через водоспад Вікторія наприкінці ХІХ століття став президент Британської Південноафриканської компанії Сесіл Джон Родс. До речі, у 1888 році один із правителів королівства Ндебеле, розташованого на території сучасного Зімбабве, передав права на розробку місцевих корисних копалин саме Родсу. Врешті це й призвело до колонізації країни Великобританією і перейменування її на Південну Родезію. Окрім цього, у 1889 році британцями було колонізовано і названо Північною Родезією більшу частину сучасної Замбії.

Прагнучи якомога швидше й ефективніше освоїти незвідані простори Африки, європейці на зламі ХІХ і ХХ століть реалізовували у цій частині планети кілька масштабних цивілізаційних проектів. Міст водоспаду Вікторія спроектували як частину грандіозного проекту з будівництва трансафриканської залізничної магістралі. Вона мала сполучити Каїр на півночі Африки із Кейптауном на півдні материка. Однак проект так і не було втілено в життя у повному обсягу. На заваді згодом стали низка економічних і політичних проблем.

Родс вважав, що міст варто розташувати якнайближче до водоспаду, аби туристи могли вповні насолодитися незабутньою панорамою в оточенні хмари бризк води. Він писав: «Залізниця повинна перетнути Замбезі одразу за водоспадом Вікторія. Я хочу, щоб бризки водоспаду літали під колесами». Ця ідея викликала хвилю критики з двох причин. По-перше, вибране місце у технічному плані не надавалося для безпроблемного виконання складних будівельних робіт. По-друге, вторгнення гігантської металевої конструкції у мальовничу місцевість могло порушити її унікальну красу. Тим не менше, рішення про початок будівництва було ухвалено і після реалізації проекту міст став органічною частиною ландшафту. Щоправда, Родс так і не побував на водоспаді. Помер він ще до початку будівництва.



Міст перетнув ріку Замбезі у нижній частині, біля водоспаду Вікторія, приблизно за 2,5 тис. кілометрів від Кейптауна, якщо рухатися вздовж залізничної колії. Розташований майже під прямим кутом до водоспаду, міст перетинає глибоку ущелину на висоті 140 метрів. Споруда представляє собою металеву арку завдовжки 250 метрів і має ширину прольоту 170 метрів. Вершина мосту здіймається над нижнім рівнем річки на висоті 125 метрів.

Автор проекту Джон Р. Фрімен спроектував конструкцію на базі сітчатої ферми з параболічною аркою, кінці якої оснастили шарнірним механізмом. Основою мосту стала залізобетонна конструкція зі сталевими балками. Висота ферми склала 35 метрів від п’ятових каменів склепіння і 5 метрів у центральній частині.

Головному інженеру будівництва Жоржу Камілу Ембо випало вирішувати серйозну задачу, пов’язану зі складним розташуванням мосту. Довелося навіть спорудити тельфер (верхню підвісну дорогу) для транспортування матеріалів між берегами. З цією метою для першого прокладання тросу використали ракетний механізм. Будівельні роботи стартували у 1903 році одночасно з обох сторін. Щоб висунути дві консольні частини, знадобилися додаткові технологічні опори. Для безпеки будівельників під робочою зоною натягнули величезну сітку, яка, щоправда, їм заважала, і її, як тільки це стало можливим, одразу ж зняли.

У зв’язку із перебоями у постачанні матеріалів основний етап будівництва розпочався лише у травні 1904 року. Відтоді справа рухалася стрімкими темпами і 1 квітня 1905 року було завершено спорудження останньої частини арки. Міст успішно випробували на міцність. При проходженні потяга вагою 612 тонн зі швидкістю 24 кілометри за годину центральна частина споруди зігнулася всього лиш на 2,5 сантиметри.

Таким чином, на початку ХХ століття регулярне залізничне сполучення з’єднало туристичне містечко, збудоване неподалік водоспаду, із Лівінгстоном, Булавайо і Лусакою. Звісно, для тутешнього люду у той час потяги, що мчали на високій швидкості саваною, були значно більшою дивовижою, ніж водоспад «Гримлячий Дим». Розкішний експрес ще до середини XX століття двічі в тиждень рухався цією місцевістю.

Після введення залізничної гілки в експлуатацію водоспади швидко набули популярності серед туристів і зберігали її до закінчення британського колоніального правління. Туристичне містечко Вікторія-Фолз біля водоспаду впродовж цього періоду стрімко розвивалося. Однак наприкінці 60-их років минулого століття кількість туристів знизилася через партизанську боротьбу в тодішній Південній Родезії і несприятливі для туристів умови під час правління Кеннета Каунди у незалежній Замбії.

Проголошення у 1980 році незалежності Зімбабве сприяло встановленню миру. І у 80-их роках у регіоні кількість туристів знову значно зросла. Наприкінці 90-их майже 300 тис. осіб відвідували водоспади на Замбезі щороку. І хоча на початку ХХІ століття число туристів стало зменшуватися через хвилю нових заворушень, та все ж водоспад Вікторія разом із розташованим поблизу мостом, який на сьогоднішній день слугує кордоном між Зімбабве і Замбією, й надалі залишаються надзвичайно популярними серед пошановувачів екзотики. На мосту відкривається захопливий краєвид з однієї сторони на ущелину, а з іншої – на водоспад. Завдяки значній перспективі можна належно оцінити величезну глибину ущелини. Можна також отримати справжню насолоду, оглянувши виблискуючі чорні скелі та пишні ліси. Місцева панорама не залишить байдужим, мабуть, нікого.

Обидва Національні парки довкола водоспаду багаті тваринним світом, зокрема, тут є великі поселення слонів і жирафів. Річка в цьому місці містить чимале поселення гіпопотамів. У парку «Гримлячий Дим» також проживають рідкісні білі носороги.



Не можна оминути увагою і той факт, що саме на мосту водоспаду Вікторія розташований найбільший у світі атракціон для справжніх сміливців – стрибок банги. Банги-джампінг – це стрибок із мосту чи спеціальної платформи зі спеціальним еластичним канатом вниз головою зі значної висоти. Висота точки стрибка на мосту водоспаду Вікторія складає 80 метрів.

Одразу ж за водоспадом розпочинається ділянка річки з численними порогами, що привертає увагу аматорів плавання на каяках і рафтах. Пороги достатньо безпечні навіть для початківців, особливо, у період, коли Замбезі повноводна. Небезпечні камені тоді на шляху практично не зустрічаються.

Міст біля водоспаду Вікторія добре знаний у всьому світі. Однак він не єдиний зі споруджених на Замбезі. Окрім нього, тут збудовано свого часу ще чотири мости.

Міст водоспаду Вікторія (англ. Bridge of waterfall Victoria)
Місце розташування: кордон між Зімбабве і Замбією
Автор проекту: Джон Р. Фрімен
Вид споруди: арковий міст
Матеріали: метал, залізобетон
Довжина прольоту: 250 метрів
Ширина прольоту: 170 метрів
Початок будівництва: 1903 рік
Завершення будівництва: 1905 рік


Ярослав РАЧКОВСЬКИЙ

«Аспекти Будівництва». 2008 рік

 
     
COPYRIGHT    ©   2021 - 2022   ЗІРКИ