ЗІРКИ *** ЦІКАВІ ІСТОРІЇ *** ЗІРКИ

ІСТОРІЯ МЕГАПРОЄКТА
САҐРАДА ФАМІЛІЯ. ВІРА, ВІДТВОРЕНА У КАМЕНІ

Наче грандіозна печера зі шпилями у вигляді сталагмітів і глибокими гротами, що ведуть усередину таємничої споруди, здіймається над Барселоною знаний у всьому світі храм – собор Святого Сімейства, чи Саґрада Фамілія. Хтось захоплюється оригінальністю задуму архітектора Антоніо Гауді, когось зачаровують його дивовижні художні розв’язки, наскрізні природні мотиви чи навіть яскраві кольори мозаїк. Будівництво собору наразі не завершено. Воно триває понад 125 років і ще біля 20 років триватиме!.. Можливо, саме стільки часу й потрібно, щоб засобами архітектури відтворити людське прагнення любові, краси і вічності.


Історія спорудження величного храму сягає позаминулого століття. 19 березня 1882 року на околиці Барселони, у скромному кварталі Баріо-дель-Поблет (тепер це практично центр міста), зібралася майже уся місцева знать. Одягнутий у святкові ризи єпископ Барселони, звертаючись до присутніх, говорив неспішно й урочисто: «Нехай прокинуться серця, що сплять! Нехай буде звеличена віра! Нехай торжествує милосердя! Нехай помилує Бог нашу країну!» Із цими словами він заклав перший камінь в основу майбутнього храму Спокути, присяченого вшануванню і прославленню Святого Сімейства.

У натовпі ошатно одягнутих людей стояв книготорговець Жузеп-Марія Бокабелья. Саме з ним кілька років до того молодий священик Маньяне поділився ідеєю спорудження храму. Задум сподобався Бокабельї, тож він доклав чимало зусиль, щоб справа зрушила з місця. Саме з ініціативи торговця у місцевій газеті було надруковано інформацію про ідею Маньяне. Це сприяло надходженню перших пожертв на будівництво храму. Найвагоміший внесок у справу зробило «Товариство пошановувачів Св. Йосипа», у діяльності якого брав участь Бокабелья. Вартий уваги і той факт, що із самого початку будівництво храму підтримував Папа Леон XIII.

Для нового собору виділили вільну ділянку, а його спорудження доручили архітекторам Жоану Марторелу і Франческо дель Вільяру. Будівництво розпочали з крипти. Дель Вільяр керував процесом, визначив стиль і оздоблення каплиці. Однак через декілька місяців несподівано і з невідомих на сьогоднішній день причин архітектор відмовився від подальшої участі у проекті. Тож Марторелу довелося шукати нового помічника і згодом вибір впав на Антоніо Гауді. Чому саме на Гауді, сказати важко, адже у молоді роки він характеризувався як антиклерикал, а його архітектурна кар’єра розпочалася зі скандалу: Антоніо назвав надто високий, на думку муніципальної влади, гонорар за свій проект – виготовлення ліхтарів для Королівської площі (це було перше й останнє муніципальне замовлення для майстра).

Антоніо Гауді народився 1852 року в невеличкому каталонському місті Реус. Він зацікавився архітектурою та малюванням ще у школі, а в 1870 році переїхав у Барселону, щоб згодом вступити в університет на факультет архітектури. До цього він кілька років готувався, водночас підробляючи креслярем у архітекторів Сала та дель Вільяра і без особливого успіху беручи участь у конкурсах. Також він вивчав ремесла, виконував багато дрібних замовлень (огорожі, ліхтарі тощо), проектував меблі.

Вже тоді Антоніо не надто шанував аналітичну геометрію з її прямими лініями та кутами. Натомість захоплювався криволінійними формами та розмаїттям живої природи, з яких потім виріс його унікальний за формою та кольорами стиль.

Барселонський університет він закінчив у 1878 році. У Європі на той час спостерігався розквіт неоготичного стилю і молодий Гауді із захватом сприйняв ідеї ентузіастів неоготики – французького архітектора і письменника Віоле ле Дюка й англійського критика та мистецтвознавця Джона Раскіна. Проголошена ними декларація «Декоративність – початок архітектури» вповні відповідала власним думкам і уявленням Гауді, творчий почерк якого з роками ставав неповторним.

У період ранньої творчості, позначений впливом архітектури Барселони, а також архітектора Марторела, постають його перші, пишно декоровані у стилі раннього модерну проекти: ошатний будинок Вісенс (Барселона) і дивовижний Ель Капричо (Комільяс), а також компромісний, у стилі псевдобарокко будинок Кальвет (Барселона) – єдина споруда, визнана і улюблена для барселонців за життя архітектора.

У помірному готичному стилі було запроектовано школу при монастирі Св. Терези (Барселона) і місію францисканців у Танжері, яку так і не збудували. У Леоні постали неоготичні витвори Гауді – палац єпископа і будинок Ботінес.

Однак вирішальною для реалізації задумів молодого архітектора стала його зустріч із Еусебі Гуелем, текстильним магнатом, однією з найбагатших людей Каталонії і водночас великим естетом, який міг дозволити собі втілити практично будь-яку мрію, в тому числі, архітектурну. Гуель зупинив вибір на Гауді попри те, що той ще не набув необхідного професійного досвіду. Згодом Гуель став його другом і покровителем. Гауді отримав те, про що мріє кожен митець, – свободу самовираження, яку не обмежує брак коштів.

Антоніо виконав для родини Гуеля проекти павільйонів садиби у Педральбесі поблизу Барселони, винних підвалів у Гарафі, каплиці та крипти колонії Гуель (Санта Колома де Сервельйо), фантастичного парку Гуеля (Барселона).

Невдовзі Гауді остаточно вийшов за рамки домінуючих історичних стилів у межах еклектики ХІХ століття, протиставляючи прямій лінії криві поверхні і формуючи власний легко впізнаваний стиль.

По завершенні спорудження справжнього палацу для свого мецената – будинку фабриканта у Барселоні – Антоніо Гауді із невідомого майстра перетворився на наймоднішого архітектора у Барселоні. Тоді він став будувати для багатіїв Барселони споруди одну незвичнішу від іншої: рухомий простір у розвитку – будинок Міла, неповторний витвір фантазії – будинок Батльо…

Заможні замовники витрачали на будівництво надзвичайно великі кошти, адже були переконані у геніальності архітектора, який без особливих зусиль прокладав свій шлях в архітектурі.

Гауді дивував людей і в повсякденному житті. Наприклад, він відмовлявся спілкуватися іспанською. Розмовляв каталонською не лише з підлеглими та відвідувачами, але навіть із королем Іспанії, який одного разу відвідав його будівельний майданчик. Лише зрідка він залишав Барселону, тим паче Іспанію (здійснив короткі подорожі у Марокко).

З дитинства потерпаючи від ревматизму, Антоніо організував для себе певний здоровий спосіб життя: харчувався лише вегетаріанською їжею, інтенсивно займався водними процедурами, обов’язково щоденно прогулювався.

Гауді у студентські роки можна назвати денді. Йому подобалося модно одягатися, вести досить розкутий спосіб життя. Та у поважнішому віці він дуже змінився, став щирим католиком і вів екстремальний, чернечий спосіб життя, дотримувався суворих постів. Щоденно сповідувався у гріхах та прагнув присвятити життя Богу, давши обітницю надалі працювати лише над релігійними замовленнями. З плином часу Гауді ставав все більш нетерпимим до критики своїх робіт, постійно вступав у конфлікти з владою, критикував сучасників і класиків…

Отже, у 1884 році Гауді було запропоновано продовжити розпочате у 1882 році спорудження собору Святого Сімейства. Він погодився і присвятив цьому проекту, який став найважливішим у його діяльності, наступні роки життя. Щоправда, деякий час Гауді паралельно працював над іншими проектами, однак у 1914 році цілком залишив архітектурну практику.


Так от, очоливши роботу над собором, Гауді майже не порушив загального плану крипти, запропонованого дель Вільяром. Хоча у його задум таки вніс кілька поправок. Він змінив форму капітелій колон крипти, сходи переніс вбік замість попередньо обраного фронтального їх розташування, збільшив висоту склепінь каплиці, щоб покращити освітлення приміщень. Для захисту від вогкості навколо крипти було прокладено глибокий рів.

У 1885 році каплицю освятили, відбулася урочиста служба. Потім будівництво зупинилося через відсутність коштів. У зв’язку з цим варто зазначити, що свого часу «Товариство пошановувачів Св. Йосипа» висунуло умову: храм можна будувати лише на пожертви і милостиню. Тож проблеми з фінансуванням виникали регулярно. У 1890 році, завдяки новим пожертвам, Гауді зміг продовжити роботу над собором Святого Сімейства.

«Це буде храм сучасної Каталонії», - казав архітектор, працюючи над цією спорудою. Під зацікавленими поглядами барселонців у небо здіймалися високі шпилі, схожі на сталагміти. У 1895 році постала апсида – вівтарна частина храму, складовими якої є сім капличок. В їх обрисах все ще проглядався консерватизм неоготики, але багатий декор з елементами тваринного і рослинного світу надавав апсиді дивовижного вигляду скелі. Тим часом розвинута фантазія Гауді вже малювала майбутній загальний вигляд храму Святого Сімейства. За планом він відповідав типу базиліки, тобто, мав форму латинського хреста, у центрі якого повинна була височіти велична 170-метрова вежа Христа. Висота вежі одним метром мала поступатися найвищій точці Барселони, адже, за задумом Гауді, його творіння не повинно перевершувати творіння Бога.

Три монументальні фасади, звернені на південь, захід і схід, мали здійнятися вгору, обрамляючи купол Христа. Зі сходу Гауді запланував розташування фасаду Різдва, із заходу – фасаду Страстей Господніх, а з півдня – фасаду Воскресіння. У планах Гауді було прикрасити фасади величезними панно і рельєфами на відповідні теми. Складовими фасаду Різдва мали стали три портали: центральний – портал Любові, зліва – портал Надії, справа – портал Віри.

Друзі радили майстру розпочати будівництво храму зі спорудження західного фасаду, зверненого до Барселони. Однак Гауді не прислухався до їх порад, адже східний фасад, на його думку, був важливіший для віруючих. Гауді говорив: «Світло зі Сходу означає спасіння».

Проектуючи вежі-дзвіниці, Гауді ретельно вивчав закони акустики. Він хотів, щоб дзвони приводили у рух не люди, а сила вітру, який стрімко рухався крізь отвори у вежах. Окрім цього, на верхівках кожної вежі архітектор запроектував спеціальні заглиблення для прожекторів. Завдяки їм у похмуру погоду і вночі храм повинен був залишатися осередком світла.

Портали і вежі храму він оснащував вишуканою скульптурою, що відтворювала живу природу. Неймовірна складність профілів перевершила усі тогочасні надбання готичного стилю. Ретельно оздоблюючи вежі храму, архітектор зазначав, що прагне, аби янголам було приємно їх оглядати.

Дуже відповідально Гауді ставився й до внутрішнього оздоблення храму Святого Сімейства. Колони для підтримки склепінь стали символами апостолів і святих, яким присвячено церкви в усьому світі. Незвичайною виявилася і форма колон. Для них Гауді використав багатокутники – різні на різних висотах. Колони нагадували гігантські дерева з небесним склепінням на їх кронах. «Це буде наче ліс. М’яке світло проникатиме крізь віконні отвори, розташовані на різних висотах, і здаватиметься, що це сяють зірки, - писав Гауді. - На вратах буде зображено основні християнські чесноти, на внутрішніх дверях храму – заповіді. Фасади оздоблять кольоровим склом і керамікою, щоб сонце могло відбиватися і розсипатися навколо храму каскадом різнобарвного проміння».

Працюючи за своїм звичним методом, Гауді не складав докладних планів робіт (можливо, не мав часу, а, може, й бажання). Він хіба що виконував певні начерки основних форм будівництва, а потім імпровізував з конструкціями і деталями під час робіт. Для цього необхідною була його постійна присутність на будмайданчику. Він лише зрідка навідувався у свій дім, а згодом перебрався в одну з кімнат у недобудованій споруді собору.

Спостерігаючи за будівельними роботами, Гауді регулярно втручався у їх хід. Йому часто приходили на думку цікаві ідеї і він прагнув їх втілити, іноді навіть зупиняючи роботи і руйнуючи збудоване. Перед тим, як встановити, кожну скульптуру піднімали й опускали десятки разів. Такий підхід теж не сприяв швидкому виконанню будівельних робіт. Тож якщо у 1886 році майстер висловив упевненість, що собор збудують через десять років, то у 1910 році він вже порівнював свій витвір зі знаменитими храмами Середньовіччя, які споруджували впродовж століть. До речі, загальний ескіз собору вперше було надруковано в одній із барселонських газет лише у 1906 році, а повний макет виготовлено у 1916 році.

Люди, які не були особисто знайомі з Антоніо Гауді, могли у ті роки сприйняти його за волоцюгу, настільки зношені костюм і туфлі він носив. Самопочуття архітектора ускладнював ревматизм. У 1911 році стан Гауді погіршився настільки, що він був змушений на деякий час зупинити роботи. Перебуваючи майже у непорушному стані, Гауді подумки все ж залишався на будмайданчику. Саме тоді він докладно опрацював зовнішній вигляд майбутнього фасаду Страстей Господніх. «Я готовий пожертвувати усією конструкцією, зруйнувати склепіння і зрізати колони, щоб втілити думку про те, наскільки тяжкою була жертва Христа», - стверджував Гауді.

Він мріяв створити «собор ХХ століття» – синтез усіх своїх архітектурних знань зі складною системою символіки і візуального пояснення таємниць віри.

З приводу стилю цієї споруди й досі немає однозначної думки. Її відносять і до модерну, і до неоготики, і до еклектики… Часто лунають думки, що правильніше визначити цей стиль як «гаудійський», адже він самобутній і неповторний. Це наче замок із піску, відтворений у камені. Такі судження справедливі й щодо інших творінь великого зодчого.

Усвідомивши, що будувати храм доведеться кільком поколінням людей, він прагнув встигнути зробити якомога більше. Щоб якось прискорити процес будівництва, час від часу архітектор виходив «із шапкою в руці» для збору коштів.

Гауді поставив перед собою задачу закінчити фасад Різдва і майже виконав свою обіцянку. 30 листопада 1925 року над східним фасадом здійнялася перша дзвіниця – вежа Святої Варвари. «Цей спис з’єднав небо із землею», - вигукнув архітектор, оглядаючи завершений шпиль. Але радісну подію затьмарила новина про брак коштів для продовження робіт.

А через кілька місяців, 7 червня 1926 року, у лікарню для бідних привезли мужчину похилого віку, якого збив трамвай. Документів у нього не було, в кишенях знайшли Євангеліє і пригорщу горіхів. Невдовзі, а саме 10 червня, він помер. Згідно з тодішньою усталеною у Барселоні практикою, неопізнаного мали поховати у загальній могилі. Однак, жінка, яка бачила Гауді на будмайданчику, випадково впізнала знаменитого архітектора. У Барселоні одразу ж оголосили траур за людиною, яка практично сформувала силует міста. Антоніо Гауді поховали там, де він провів останні роки життя, – у крипті собору Святого Сімейства.


Незабаром будівництво продовжили учні Гауді під керівництвом Домініка Суграньєса. Але події громадянської війни в Іспанії на кілька років зупинили будівельні роботи. Під час війни каталонські анархісти зруйнували модель собору і знищили деякі креслення Гауді. Самій споруді під час пожежі також було завдано шкоди.

Надалі полеміка з приводу того, продовжувати роботи чи зупинити їх, ставала логічним наслідком ставлення конкретної влади до творчості великого каталонця. Роботи то розгорталися (зокрема, у 40-их роках минулого століття), то згорталися через брак коштів. У 1952 році під керівництвом соратників Гауді, а саме Суграньєса, Кинтани та Пуча, розпочалося будівництво фасаду Страстей Господніх. А у 80-их роках за ініціативи архітектора Хорді Бонет-і-Арменголя для розрахунку конструкцій собору стали застосовувати комп’ютерні моделі.

Натомість у середині 90-их років виникли суперечки щодо доцільності добудови собору. Група архітекторів і містобудівельників, яку очолив відомий каталонський архітектор Оріол Бохігас, закликала до повної їх зупинки. Та все ж реалізацію проекту було продовжено. Тепер його фінансують консервативні католицькі організації, а також приватні особи, зокрема, із-за кордону. Цікаво, що значна частина коштів надходить з Японії. Отже, навіть через 80 років після смерті Гауді будівництво собору триває. Поступово здіймаються вежі, оформляються фасади з фігурами апостолів і євангелистів, зі сценами подвижницького життя та жертовної смерті Христа. Вже п’яте покоління барселонців спостерігає за народженням архітектурного шедевра. Тож навіть недобудований собор встиг стати символом Барселони і залишиться ним назавжди, як, до речі, й інші роботи Антоніо Гауді.

У той же час варто зауважити: хоча будують сьогодні за кресленнями і макетами архітектора, та все ж храм змінюється. Знаменита плавність ліній Гауді поступилася місцем рубленим і грубим формам нашого сучасника Субіракса, який очолив роботи над храмом. Невідповідність стилів, звісно, не додає гармонії усьому комплексу. Тому Саґрада Фамілія, як іспанці називають цей храм, викликає не лише захоплення, але й здивування. А події, що відбулися 28 листопада 2000 року, додали загадковості барселонському довгобуду. На цей день призначили церемонію освячення храму Різдва. Але урочистий захід було затьмарено. Вранці того дня містом пронісся ураган, і на майданчик собору впала верхівка, встановлена на одній із арок віконного отвору. Тим не менше, освячення відбулося. І каталонці, на чиї гроші розпочалося і триває будівництво Саґрада Фамілія, чекають того часу, коли храм постане у всій своїй красі. Щоправда, ніхто точно не знає, коли саме це відбудеться. Цікаво, що Антоніо Гауді, відповідаючи на чергове запитання з приводу термінів спорудження храму, свого часу зазначив: «Мій замовник не поспішає.»

Натомість один із сучасних керівників робіт Рамон Еспель-і-Росел сказав наступне: «Коли я починав тут працювати, навіть не припускав, що зможу побачити храм завершеним. Тепер така надія з’явилася…»

Швидкому завершенню проекта на заваді стає, зокрема, складність виготовлення кам’яних блоків, з яких формують ексцентричні форми собору. Кожен із них потребує індивідуальної прецизійної обробки, згідно із комп’ютерною моделлю. Наразі приблизною датою завершення будівництва називають 2026 рік – сторіччя з часу смерті автора проекту Антоніо Гауді. А серед найближчих планів – завершення важливого етапу вкриття покрівлею центрального нефу споруди у 2008 році.

Сьогодні уявити Барселону без витворів Гауді, особливо, без собору Святого Сімейства, неможливо, як Париж без Ейфелевої вежі чи Нью-Йорк без статуї Свободи. Саґрада Фамілія претендувала на звання одного зі сучасних чудес світу. Статистика свідчить, що впродовж року собор відвідують понад 2 млн. осіб. За цим показником він стоїть поряд із музеєм Прадо і палацом Альгамбра.


Згідно з рішенням ЮНЕСКО, 2002 рік було проголошено роком Антоніо Гауді. Цю подію приурочили до 150-річчя з дня народження видатного каталонського архітектора, який отримав визнання і своїх сучасників, і наступних поколінь.

Дещо раніше, у 2000 році, церковне представництво у Барселоні оприлюднило ідею канонізації Гауді. Цей задум одразу ж підтримали чимало людей у різних країнах. Ватикан дав зрозуміти, що з прихильністю ставиться до цієї ініціативи. Офіційно процес беатифікації Гауді розпочався у 2003 році. Президент асоціації за канонізацію Гауді Хосе Мануель Альмусара, впевнений, що ухвалення рішення з цього приводу – лише питання часу. Як запевняють прихильники беатифікації Гауді, його архітектурна перлина – собор Святого Сімейства – навертає до віри і зміцнює віру. Найвеличніше творіння Гауді й справді відкривається перед кожним, незалежно від того, розуміє глядач усю глибину, новаторство і неповторність цього шедевру чи ні, адже Саґрада Фамілія Гауді – це щира віра, виражена мовою архітектури.

Собор Святого Сімейства, чи Саґрада Фамілія (каталон. Temple Expiatori de la Sagrada Famіlia), розташований у Барселоні (Іспанія). Ідея проекту: архітектурне втілення Нового Заповіту. Архітектор – Антоніо Гауді-і-Корнет (25 червня 1852 року – 10 червня 1926 року). Початок будівництва – 19 березня 1882 року. Завершити будівництво заплановано у 2026 році.

Вежі собору символізують Ісуса Христа, Діву Марію, 4 євангелистів, 12 апостолів. Головна дзвіниця матиме заввишки 170 м, друга за висотою дзвіниця – 120 м. Фасади собору: Різдва (східний), Страстей Господніх (західний), Вознесіння (південний). Проект собору передбачає розміщення 5 органів, хору із 1500 осіб і дитячого хору зі 700 осіб.

Ярослав РАЧКОВСЬКИЙ

«Аспекти Будівництва». 2008 рік

 
     
COPYRIGHT    ©   2021 - 2022   ЗІРКИ