|
|
ІСТОРІЯ МЕГАПРОЄКТА
РОКФЕЛЛЕР-ЦЕНТР. МІСТО У МІСТІ
Рокфеллер-центр – грандіозний комплекс споруд у центрі Нью-Йорка, справжнє місто у місті. Рокфеллер-центр став третім у переліку хмарочосів, збудованих на Манхетені за роки фінансової кризи і по її завершенні. Та якщо Крайслер Білдинг і Емпайр Стейт Білдинг завдячують своїй славі рекордами висоти будівель, то Рокфеллер-центр вирізняється насамперед своїми об’ємами та плануванням. Ініціатори будівництва поставили задачу створення не окремого хмарочоса, а частини міста, що займає територію між П’ятою і Шостою авеню і між 48-ою і 51-ою вулицями. Комплекс хмарочосів виконує різноманітні бізнесові функції, а також забезпечує мешканцям і гостям міста широкі можливості для відпочинку та розваг. Тут є офіси, банківські установи, магазини, кафе, ресторани, приймальні лікарів, школи, театри, кінотеатри, поштамт, туристичні агенства, служби побуту, сквери та інші зелені насадження, водоспади, і навіть своя станція метро. Сюди щодня поспішають десятки тисяч людей.
Реалізація проекту розпочалася у 1926 році, коли ухвалили рішення про будівництво у Нью-Йорку споруди Метрополітен Опера за проектом Бенджаміна Уістар Моріса. Однак тоді виникли труднощі з вибором відповідного місця, адже ціни на землю в центральній частині Манхетена були надто високі для спорудження тут опери. У 1928 році Моріс таки знайшов ділянку площею у три квартали, що належала Колумбійському університету. Саме тут він і розпочав будівельні роботи. Згідно з його проектом, споруда у типово неокласичному стилі повинна була постати на симетричній основі. Зовні вона нагадувала б величний монумент, з боків якого стояли два хмарочоси. Власне оперу архітектор збирався розташувати вгорі. Ознайомившись із цим проектом, мільярдер Джон Рокфеллер, який заробив свої статки завдяки заснованій ним компанії Стандард Оіл, зацікавився і погодився фінансувати будівництво. Оперуючи масштабними категоріями, Рокфеллер таким чином вирішив реалізувати свій давній амбітний проект: спорудити у центрі Манхетена гігантський розважальний і діловий комплекс. Він запросив двох архітекторів для розробки додаткових комерційних площ і офісів, щоб комплекс став привабливішим для ринку.
Хоча у 1929 році розпочалася криза американської економіки, але архітектори продовжували працювати, прагнучи наповнити комерційний за суттю проект ідеалістичним і символічним змістом. І вже у 1931 році було збудовано кілька об’єктів центру.
Зазначимо, що Джон Рокфеллер народився у 1839 році, тож першу чергу гігантського комплексу він побачив у дуже поважному віці. Одна його мрія так і залишилася нереалізованою. Рокфеллер активно підтримував громадську ініціативу надання Метрополітен Опера нового приміщення у стінах споруджуваного центру, але дуже складна економічна ситуація, наслідком якої став біржевий крах на Уолл-стріт, змусила Рокфеллера відмовитися від втілення такого задуму. Та попри це, проектанти Рокфеллер-центру досягли головної цілі – спорудили місто у місті з оптимальним балансом повітря, світла і транспортної інфраструктури.
До 1940 року Рокфеллер-центр забезпечував роботою 225 тис. осіб. Будівництво центру, який зайняв чималу площу у місті, здійснили завдяки вмілому використанню сприятливої ситуації, що склалася в американській економіці у післякризовий період. А вже у 1973 році загальна кількість будівель комплексу зросла до дев’ятнадцяти. В остаточий проект увійшли, зокрема, п’ять офісних веж, найвища центральна споруда, чотири будівлі у кутах ділянки площею дев’ять гектарів. Рокфеллер-центр – перша у світі компактно розташована група хмарочосів. Згідно із комплексним розподілом архітектурних об’ємів центру, хмарочоси різної висоти звужуються до вершини. Будівлі сполучені між собою підземними галереями.
Як результат колективної творчості Рокфеллер-центр досить органічно поєднує у собі різні напрямки архітектури і відповідає її численним вимогам (сьогодні найчастіше центр називають спорудою у стилі ар-деко).
Неокласичні уподобання багатьох архітекторів, які працювали тут, виражені у спробі надати зовнішньому вигляду центру чітко окреслені лінійні форми і монументальність. Такі уподобання позначилися й на стилістиці декору. Мова йде, зокрема, про скульптуру Пола Маншипа «Прометей», що символізує прогрес, а також про фрески Дієго Рівери у вестибюлі. Загалом для оформлення фасадів, вестибюлів і садів центру було запрошено тридцять художників. Окрім згаданих вище, треба також назвати Лі Латріє та Хосе Марію Сера.
Прагнення до зростання економічної цінності будівель спонукало підняти їх у висоту і зорієнтувати на виконання вигідних із ринкової точки зору функцій. Було також здійснено спробу створення сприятливого екологічного середовища за рахунок висадження садів на дахах нижчих споруд. Ці сади асоціюються водночас із висячими садами Семіраміди, штучними насадженнями з модерністського Вілле Радіусе (Осяйного Міста) Корбюзьє і квітниками нереалізованого проекту Чикаго Стейшн архітектора Еро Сааринена. Рокфеллер-центр цікавий також тим, що при його будівництві використали нову на той час каркасну структуру, в якій вертикальні конструкції поєднано горизонтальними фермами, що мінімізують вагу. Це дозволило зняти значні статичні навантаження з фасаду. Здіймаючись угору, фасад, наче завіса з вапняку пісочного кольору, поступово звужується. Повернення інтересу до готичного стилю в ті роки виражено у формуванні контрфорсів Рокфеллер-центру, які, завдяки солідній висоті споруди, мають вигляд тонких стрічок. На терасах веж влаштовано зовнішні балкони, що відкривають доступ сонячному світлу у численні офіси.
Рокфеллер-центр – найбільший у світі приватний комплекс бізнесу та розваг. У 1932 році було відкрито Радіо Сіті Мюзик-Хол, де одразу ж почали ставити різноманітні мюзикли. Звідти ж на всю країну транслювали радіопередачі. Рокфеллер-центр став штаб-квартирою багатьох міжнародних корпорацій і базою для значної частини американського телевиробництва. Серед програм телевізійної мережі NBC, що транслюють зі студій комплексу, – ранкове шоу Тудей, яке дивляться мільйони людей у багатьох країнах світу. Тут розташована штаб-квартира всесвітньо відомого агентства Асошіейтед Прес, центральні офіси аукціонного дому Крісті. На сцені Радіо Сіті Мюзик-Холу (нульовий рівень центру) й сьогодні виступають артисти екстра-класу. З відомих театрів центру варто також назвати Рокфеллер Плаза.
Безумовно, головна споруда центру – 70-поверховий хмарочос, що дуже вдало віддзеркалює діловий дух Америки. Здавна за будівлею, у якій сьогодні розташовано офіси відомої на весь світ компанії Дженерал Електрік, закріпилася назва «Шматок». Хмарочос також називають «Скеля 30», адже у комплексі його позначено саме цим номером. Раніше він носив ще й назву RCA Білдинг. Висота споруди – 259 м. Її почали будувати майже одночасно з Емпайр Стейт Білдингом – у 1931 році, а закінчили – у 1933 році.
Будівля справді грандіозна – корисна площа складає понад 195 тис. кв. м. До речі, чимало поверхів споруди розташовано під землею. Як і належить хмарочосам такого рівня, тут встановлено тридцять високошвидкісних ліфтів і чимало ескалаторів. Ними можна безперешкодно дістатися, у тому числі, торговельних залів на нижніх поверхах.
Для будівництва хмарочосу використано досить цінні матеріали. Зокрема, фасад облицьовано гранітом, вапняком, спеціально привезеним із копалень Індіани, і алюмінієвими панелями.
Чорне і бежеве забарвлення споруди і її окремих конструктивних елементів доповнено оригінальним освітленням. Приблизно кожні два метри по периметру споруди на рівні другого поверху встановлено прожектори. Тому Рокфеллер-центр зручно оглядати і вдень, і вночі. З тією ж періодичністю, що й прожектори, фасад будівлі прикрашають американські прапори.
Вхід у найбільшу споруду комплексу оздоблено у вишуканому художньому стилі. На декоративних панелях, що прикрашають стіни, зображено міфічних героїв переважно у вигляді алегоричних фігур, які символізують різні чесноти людини чи її заняття. Серед декоративних елементів фасаду центрального входу вирізняється барельєф Лі Латріє «Мудрість». Цей художник створив також барельєф над боковим входом у споруду Дженерал Електрік. До речі, усі декоративні роботи виконано з дорогоцінних матеріалів і з застосуванням золотої фарби, тому вони відзначаються пафосом і розкішшю.
Саме у споруді № 30 на Рокфеллер Плаза розташований найбільш відомий ресторан центру – Рейнбоу Рум. Він займає верхні поверхи цієї споруди. Звідси відкривається широка панорама Манхетена. Крім цього, люди відвідують хмарочос заради танців у балетному залі та гламуру в стилі 30-их років ХХ століття. Тут також розташований ресторан Рейнбоу Променад, клуб-кабаре Рейнбоу енд Старз та інші вишукані заклади. Звісно, щоб відвідати усі цікаві місця центру, не вистачить і кількох діб.
Оглядовий майданчик Рокфеллер-центру вперше відкрили у 1933 році. Він розташований на висоті понад 250 метрів. Як стверджують власники майданчика, за ясної погоди звідси можна оглядати пейзажі на відстані до 80 км. Перший дизайн приміщення було виконано таким чином, щоб відтворити верхню палубу великого океанського лайнера. Понад 50 років майданчик користувався значною популярністю. Однак у 1986 році його довелося закрити після того, як на 65-му поверсі споруди впало перекриття бару, загородивши доступ на верхні поверхи будинку.
Знову оглядовий майданчик відкрили для відвідувачів 1 листопада 2005 року після майже 20 років реконструкції. З-поміж заходів безпеки, вжитих на відремонтованому майданчику, насамперед варто назвати прозорі панелі зі спеціального скла висотою 2,5 м. Їх встановлено для того, щоб запобігти стрибкам униз. Водночас скляні панелі надають широкі можливості для огляду панорами Манхетена. У планах власників майданчика – щорічно приймати понад 2 млн. відвідувачів, які прагнуть побачити неповторні краєвиди Нью-Йорка й околиць.
Так звана Ловер Плаза (Нижня Площа) з прапорами країн-членів ООН, що майорять над нею, виконує роль змістовного центру комплекса. Це найпомітніший наземий об’єкт Рокфеллер-центру. На площу, що межує із Чанел-Гарденз, виходять фасади розкішних магазинів із найширшим асортиментом товарів, фасади ресторанів, кафе, розважальних закладів. До речі, такі ж заклади займають перші поверхи більшості хмарочосів комплексу.
Ловер Плаза – це громадський парк і улюблене місце відпочинку мешканців Нью-Йорка та гостей міста. Від жовтня до квітня на цій площі споруджують найвідомішу у Нью-Йорку ковзанку. Натомість у теплі місяці площа перетворюється в ресторан Самер Гарден (Літній Сад). Над площею здіймається 5,5-метрова позолочена фігура Прометея – мабуть, найчастіше фотографована скульптурна композиція міста. Ця відома статуя домінує над площею. Ловер Плаза також прикрашена скульптурними зображеннями на класичні сюжети.
Влітку на площі біля Рокфеллер-центру споруджують чи виставляють різноманітні цікавинки, наприклад, гігантську фігуру собаки з квітів і гілок, старовинні автомобілі, велетенських металевих павуків. А щороку взимку над скульптурою Прометея навпроти входу на площу ставлять і прикрашають яскравою ілюмінацією найбільшу у Нью-Йорку різдвяну ялинку. До речі, минулої зими ялинку у Рокфеллер-центрі допомогло ілюмінувати сонце. Справа у тому, що на даху будівлі Рокфеллер Плаза № 45 було встановлено 363 сонячні панелі, виготовлені компанією Дженерал Електрік. Електроенергію для ілюмінації ялинки в Рокфеллер-центрі вперше виробляли у такий спосіб. Саму ялинку прикрасили 30 тис. нових енергозберігаючих світлодіодних ламп, закріплених на проводах загальною довжиною понад 5 миль.
Геліоенергетичне обладнання у Рокфеллер-центрі – найбільше приватне геліоустаткування на Манхетені. Монтаж виконала компанія Тішман Спейер. Сонячні панелі забезпечили роботу геліообладнання потужністю 70 кВт постійного струму. Локальну мережу з’єднали із загальною електромережею центру через спеціальний інвертер. Панелі допомогли суттєво зменшити обсяги споживаної електроенергії із загальної енергомережі. Відвідувачі центру мали можливість милуватися ілюмінацією різдвяної ялинки щоденно з 5 год. 30 хв. до 23 год. 30 хв.
Зазначимо також, що на території Рокфеллер-центру свого часу постали кілька прекрасних церков, які дивом збереглися серед бетонних багатоповерхових об’єктів. Одна з них вдало розташована тут, неподалік від незвичної скульптури титана, який утримує величезну сталеву сферу, що символізує земну кулю. Цю скульптуру встановлено біля входу в Рокфеллер-центр.
Алею між площею і П’ятою авеню з обох сторін прикрашено яскравими квітами, кущами, клумбами різних кольорів залежно від сезону. Саме посеред клумб встановлено невеликі скульптури людей, а з боків алеї, поблизу лавок, – скульптури ангелів. Квітники та водойми розташовано на тій самій лінії, що й фасад головної будівлі. Центральна вісь площі закінчується входом у метро.
За час функціонування Рокфеллер-центру зміна його власників відбувалася неодноразово. Зокрема, у 1989 році за 1,5 млрд. дол. центр придбала японська компанія Міцубіші Естейт. Ця гучна угода стала символом масштабного входження японського капіталу на американський ринок наприкінці 80-их і на початку 90-их років ХХ століття. Однак у 1996 році Рокфеллер-центр вже перебував на межі банкрутства. Причина – неможливість повернути позику, отриману під заставу самого центру. Розпочалися активні пошуки потенційного покупця комплексу. Інтерес до центру виявляли кілька компаній, але певний час жодна пропозиція не влаштовувала власників Міцубіші Естейт – більшість варіантів передбачала необхідність додаткових капіталовкладень з японської сторони. Зрештою Рокфеллер-центр придбала корпорація Рокфеллер Сентр Пропертіс Інк. Траст, до складу якої увійшли інвестиційна компанія Голдман Сачс (найбільший акціонер), банкір Девід Рокфеллер, італійська компанія Аньєлі Груп і низка інших фірм. Нові власники сплатили за комплекс 300 млн. дол. і перебрали на себе його борги у сумі 845 млн. дол. Таким чином завершилося приблизно шестирічне володіння компанією Міцубіші Естейт 80% Рокфеллер-центру, у який японці за цей період вклали біля 2 млрд. дол. Представник токійської штаб-квартири Міцубіші Естейт запевнив тоді, що компанія не шукатиме винуватця невдалого вкладення капіталу і додав: «Це не той випадок, коли когось можна вважати відповідальним. Ситуація, що склалася, своїм корінням сягає тривалого спаду на американському ринку нерухомості, передбачити який було неможливо». За деякими оцінками, збитки японської сторони після банкрутства компаній-власників Рокфеллер-центру склали близько 900 млн. дол.
Отримавши у власність Рокфеллер-центр, траст розвинув бурхливу діяльність, щедро інвестуючи кошти у реконструкцію споруд і покращення інфраструктури, відкриваючи у комплексі нові ресторани та магазини. Позитивні зміни не примусили на себе довго чекати: якщо у 1996 році кількість вільних приміщень у Рокфеллер-центрі складала 26 % від загальної площі будівлі, то у 2000 році – лише 1 %. Щоправда, сприятливою обставиною стало суттєве пожвавлення на нью-йоркському ринку нерухомості наприкінці минулого тисячоліття.
Цікаво, що у 2000 році відбулася чергова зміна власника комплексу. Історичну пам’ятку і невід’ємну складову ландшафту Нью-Йорка – Рокфеллер-центр – було виставлено на продаж. За оцінками експертів корпорації-власника, вартість центру сягала тоді від 2 до 2,5 млрд. дол. Претендентів було чимало, і це зрозуміло, адже лише з оренди приміщень у 1999 році власники отримали 43,5 млн. дол. прибутку. Угоду купівлі-продажу підписали у грудні 2000 року. За 1 млрд. 850 млн. дол. Рокфеллер-центр придбала компанія Тішман Спейер Пропертіс енд Тревелерз Груп.
Рокфеллер-центр (англ. Rockefeller Center)
Місце розташування: Нью-Йорк, США
Проект: Рейнгардт і Хофмайстер, Корбет, Харісон і Мак-Мюрей, Худ, Годлі і Фулх
Висота споруди: 259 м
Площа ділянки: 9 га
Матеріали: граніт, вапняк, сталь, алюміній
Початок будівництва: 1931 рік
Завершення будівництва: 1973 рік
Ярослав РАЧКОВСЬКИЙ
«Аспекти Будівництва». 2008 рік
|
|
|
|
